- ІНСТИТУТ СХІД-ЗАХІД

ПРО ІНСТИТУТ
СХІД-ЗАХІД

МЕТА

ОГЛЯД ДІЯЛЬНОСТІі

О РГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА

Р АДА ДИРЕКТОРІВ

ОГЛЯД ДІЯЛЬНОСТІ

ІНСТИТУТ "СХІД-ЗАХІД" У ХХІ СТОРІЧЧІ

Коротка довідка

З моменту свого заснування у 1981 році, Інститут "Схід-Захід" постійно демонстрував свою здатність ефективно реагувати на швидко змінювані потреби, які виникають в результаті перехідного періоду, політичного та економічного характеру у Центральній, Східній Європі та Євразії. Історію Інституту та його майбутнє можна розбити на три основних періоди, включаючи:

Період "холодної війни" вісімдесятих років, коли Інститут відігравав роль звичайного "мозкового центру", який займався питаннями безпеки та виконував функції об'єднавчої ланки між Сходом та Заходом;
Після закінчення "холодної війни" - перехід до ринкової економіки у Центральній та Східній Європі у дев'яностих роках, коли Інститут знову став одним з основних практичних інструментів, який слугував для забезпечення розвитку демократії, вільного ринку та мирної інтеграції в Європу;
ХХІ сторіччя: Інститут "Схід-Захід" - довготривалий стратегічний партер, який сприяє стабільності, економічному розвитку та демократії у південно-східній Європі, Росії та інших країнах Євразії.

Опираючись на свій минулий досвід успішної адаптації програм та запровадження нових підходів до вирішення виникаючих проблем, у наступному десятиріччі Інститут ставить перед собою ціль зосередитись на вирішенні проблем, які виникають у Росії, Закавказькому регіоні та у Центральній Азії.

ЕВОЛЮЦІЯ ІНСТИТУТУ "СХІД-ЗАХІД" ЯК ВИСОКОВПЛИВОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

Розвиток Інституту у минулому та його перспективи на майбутнє можна розбити на три чітко окреслені періоди:

1-ий період - заснування організації у 1981 р. та розвиток до кінця вісімдесятих років;
2-ий період - починається з крахом комуністичної системи, коли Інститут було трансформовано і він зайняв чільні позиції у процесі переходу до вільного ринку, який відбувався у Центральній та Східній Європі;
3-ий період - ХХІ сторіччя, період складних завдань та широких можливостей у Євразійському регіоні.

   Джон Мроз та Іра Валлач створили Інститут у 1981 році у розпал "холодної війни". Цей 1-ий період тривав до кінця вісімдесятих років - до краху комуністичної системи у Центральній та Східній Європі у 1989 році. Упродовж цього часу Інститут називався "Інститут Схід-Захід з вивчення проблем безпеки" і у першій половні десятиріччя він займався виключно питаннями безпеки, які виникали під час "холодної війни", включаючи контроль за озброєнням, роззброєння, та робота над створенням системи обміну інформацією між НАТО та Варшавським Договором. Інститут, який був своєрідним мостом між Сходом та Заходом, спрямовував свої зусилля на розвиток довірчих стосунків з ціллю зменшити ризик збройного конфлікту, який також вніс великий внесок у припинення "холодної війни". Завдяки своїм новаторським дослідженням та посередницькій діяльності, включаючи спонсорування зустрічі керівників військових відомств країн-членів НАТО та Варшавського Договору, де йшлося про скорочення озброєнь, Інститут було визнано одним із "співавторів" об'єднавчих процесів, які відбуваються у Європі. Міністр зовнішніх справ ФРН Ганс-Дітріх Геншер сказав, що Інститут відіграв таку роль, "без якої не можна було обійтись для зміни курсу та повалення старого порядку у Європі".

   Із самого початку основну увагу Інститут приділяв умілому керівництву (через дослідження та публікації), колективній роботі та посередницькій діяльності. Одне з найбільш значимих досягнень Інституту протягом цього періоду - продуктивна робота над вивченням сутності радянського поняття "нове мислення". У 1987 році під егідою Інституту була створена робоча група, укомплектована досвідченими фахівцями, звіт якої під заголовком "Як Захід повинен реагувати на Горбачова" викликав жваві дискусії і мав великий вплив на характер сприйняття нових реалій як на Сході, так і на Заході. Після опублікування звіту, Георгій Шахназаров, один з головних помічників Горбачова, публічно заявив, що "Дослідження Інституту "Схід-Захід" зруйнувало… бар'єри і створило нове середовище, що робить Самміт у Вашингтоні можливим".

   Упродовж вісімдесятих років, Інститут почав розбудову єдиної у своєму роді мережі, яка об'єднала представників інтелектуальної еліти з країн Сходу та Заходу, а також заснував Програму для стипендіатів, завдяки якій до Нью-Йорку було запрошено молодих і обдарованих стипендіатів та аналітиків з Європи, багато з яких представляли країни, що перебували за "Залізною Завісою". Упродовж року-двох стипендіати працювали з колективом нью-йоркського офісу, беручи участь у дослідженнях та публікаціях Інституту, конференціях, семінарах та симпозіумах та у встановленні зв'язків, які діють і донині. Багато із стипендіатів Інституту працюють на керівних посадах в урядових структурах, академіях та міжнародних організаціях. Неодноразово зорганізовані Інститутом зустрічі давали можливість людям, від яких залежить обрання політичного курсу, встановлювати між собою стосунки на засадах взаємної довіри та відповідальності, прямим наслідком чого було успішне досягнення потрібних результатів.

   На 2-ому етапі, після розвалу комуністичної системи, Інститут визнав, що виникла необхідність переглянути свої завдання з метою значної переорієнтації на питання, пов'язані з відновленням демократії у Центральній та Східній Європі. Замість роботи по формуванню взаємовідносин між двома великими ідеологічними та військовими блоками, ми перейшли до встановлення різноманітних контактів з новими урядами, новими лідерами та новими установами, перед якими постали складні проблеми, пов'язані з розвитком демократії, запровадженням ринкових механізмів та створенням нових методів підтримки миру та безпеки.

   Щоб добитися ефективної діяльності на цьому етапі, нам потрібно було змінитися самим. Хоча половина членів Ради та персоналу Інституту були у Європі, на першому етапі ми працювали виключно з Нью-Йорку. Беручи до уваги проблеми переходу від комуністичної системи до вільного ринку, стало очевидним, що нам необхідна присутність у цьому регіоні, викликана необхідністю спільної повсякденної роботи з новими лідерами, які боролися за трансформацію очолюваних ними країн. Восени 1990 року Інститут відкрив у Празі свій перший центр у Європі. Президент Чеської Республіки Вацлав Гавел заявив, що відкриття у його країні великого центру Інституту "Схід-Захід", який займався навчання та проблемами державної політики, є "однією з найбільш важливих ініціатив після революції". До 1994 року Інститут заснував центри у Варшаві, Будапешті та Кошице (Словаччина). Ці центри складають універсальну групу офісів, через яку ми здійснюємо свою діяльність, розбудовуємо та управляємо діяльністю нашої мережі та підвищуємо наш вплив. Вони не є постійними, а їх інфраструктура адаптується відповідно до існуючих реалій. У 1997 році, після розширення нашої діяльності на теренах України, ми закрили офіс у Варшаві у зв'язку з досягненням Польщею значних успіхів у політичній та економічній сферах. Після закриття варшавського офісу ми отримали змогу перемістити наші ресурси до Києва, де на поточний момент ми маємо один з найважливіших центрів.

   На другому етапі Інститут став надзвичайно багатофункціональним. Великий обсяг роботи виконується нашими вченими-політологами, економістами, керівниками бізнес структур, розробниками планів міського та регіонального розвитку, експертами з міжнародних відносин та великою кількістю фахівців іншого профілю, які часто працюють у складі груп з вирішення різноманітних проблем. Ми приділяємо увагу тому, щоб стати більш національними за характером, все більше комплектуючи штати з місцевих працівників, які проживають на території Центральної та Східної Європи та країн СНД. Керівні посади в Інституті зараз обіймають обдаровані керівники з регіонів. Ця тенденція зберігатиметься і надалі, оскільки такий порядок був свідомим вибором Ради.

   На додаток до нашої традиційної співпраці з посадовцями, які займають ключові пости в урядових структурах, та надання їм допомоги у впровадженні змін "від верхів - до низів", ми виконуємо значний обсяг роботи на місцевому та регіональному рівнях, забезпечуючи здійснення змін у зворотному порядку. Протягом дев'яностих років ми також стали відомими завдяки "культивуванню" у складі Інституту структур, які з часом за його підтримки ставали повністю самостійнодіючими громадськими організаціями, здатними провадити свою діяльність з місцевим керівництвом. Яскравим прикладом може бути Політико-навчальний центр із сприяння переходу до ринкової економіки (ПНЦ) у Варшаві, який був створений у нашому празькому центрі як проект Інституту з моніторингу та оцінки програм західної допомоги, і який пізніше став одним з основних видів діяльності варшавського центру. На сьогоднішній день ПНЦ є польською громадською організацією, яка продовжує знайомити з даними аналітичних досліджень та публікувати широко відомий Щорічний огляд програм допомоги у здійсненні переходу до ринкової економіки. Інший приклад - Карпатський фонд, створений нами у 1994 році за кошти С.S. Mott Foundation, безпрецедентний внесок якого склав 5 млн. доларів США . Карпатський фонд є регіональним фондом, який працює із непривілейованими общинними об'єднаннями прикордонних областей п'яти держав. Він створений на зразок громадських фондів США для надання невеликих за обсягом позик громадським організаціям та місцевим органам влади для вирішення місцевих, регіональних, міжнародних та міжетнічних проблем у тих регіонах п'яти країн, які прилягають до Карпатських гір. Із самого початку цього проекту, мета Інституту полягала у сприянні створенню нової організації, сподіваючись на те, що вона зуміє добитися високого авторитету і достатньої організаційної міцності і стане самостійною національно-орієнтованою організацією із самозабезпеченням, яка обслуговує потребам регіону. Ми впевнені, що ми досягнемо цієї мети згідно з графіком - у середині 1999 р.

   Водночас з цим, ми не облишили спроб сприяти змінам на найвищих рівнях. Наші успішні спроби виконувати функції посередника з делікатних питань безпеки у вісімдесятих роках дали нам смогу стати посередником під час врегулювання проблем, пов'язаних з питаннями безпеки, які постали після завершення "холодної війни". Варто відзначити, що керівництво Росії та НАТО звернулося до Інституту з проханням організувати проведення закритих переговорів між вищими посадовими особами НАТО та країн, які входять до Альянсу, з одного боку, та їх російськими колегами, з іншого боку, у зв'язку з розширенням НАТО на схід та встановленням нових зв'язків з Москвою. Протягом 18 місяців Інститут зорганізував три такі зустрічі та вніс вагомий вклад у підготовку Основоположного акту Росія-НАТО. Аналогічно ми виступали у ролі посередника під час проведення переговорів між країнами Великої Сімки та керівництвом України, на яких обговорювалися компромісні рішення стосовно закриття Чорнобильської атомної електростанції; надавали допомогу Росії та Прибалтійським країнам у врегулюванні їх двосторонніх відносин; а також здійснили величезний обсяг іншої посередницької діяльності.

   Упродовж дев'яностих років Інститут працював з місцевими керівниками, надаючи їм допомогу стосовно побудови громадського суспільства, впровадження економічних реформ, встановлення законності, зняття напруженої обстановки у регіонах та сприяння міжнародній кооперації. Наше основне завдання полягало у передачі країнам Сходу знань та "ноу-хау", які були у розпорядженні країн Заходу, а також ми хотіли поділитися досвідом роботи в умовах перехідного періоду. Будучи провідною аналітичною організацією у вісімдесятих роках, на сьогоднішній день ми перетворилися в організацію нового типу, яка займається не тільки аналізом, але й вдається до активних дій.

   У 1990 році багато з тих, хто був знайомий з діяльністю Інституту у вісімдесяті рокі під час "холодної війни", сумнівався у його здатності успішно перепрофілювати свою діяльність з урахуванням реалій пост-комуністичної доби. Багато членів нашої Ради скептично ставилися до можливості успішної трансформації Інституту, яка б дала йому змогу справлятися з новими вимогами, актуальними у пост-комуністичний період. Улітку 1990 р. наші директори дискутували з приводу того, чи повинен Інститут обмежитись усвідомленням свого великого внеску у завершення "холодної війни" і на цьому припинити свою діяльність. Кілька спонсорів, які щедро фінансували Інститут у вісімдесяті роки, перебували у нерішучості з приводу надання коштів за нових умов. Зараз, майже через десять років, ми стали зразком того, як організація може змінюватися та адаптувати свою діяльність до нових вимог. Петер Дракер відзначив: "Ваші досягнення вражають уяву ...[і] ви, здається, успішно інституціалізували цей процес... це дуже неординарно..."

Прогнозуючи третій період діяльності Інституту, ми передбачаємо інші умови, в яких здійснюватиметься наша подальша робота, та чергову потребу у трансформації Інституту. Перша зміна буде географічного характеру. Перехідний процес у ряді країн Східної та Центральної Європи відбувається доволі високими темпами - десять з них вже уклали з Європейським Союзом договір про асоційоване членство, а п'ять готові розпочати переговори про повне членство у ЄС; ще три країни приєдналися до блоку НАТО. Водночас, ми вбачаємо, що існує великий попит на наш підхід до аналізу та способу дій в Україні, Росії, на Кавказі та у Центральній Азії. Протягом наступних п'яти років ми продовжимо поступове згортання нашої діяльності у країнах, де зафіксовані найвищі темпи переходу до ринкової економіки, з тим, щоб просуватися далі на південь та схід по євразійському континенту.

   Ми розглядаємо Євразію як передову область у світових тенденціях у політиці та управлінні, економічному розвитку, та міжнародній безпеці. Існують як великі ризики, так і надзвичайно широкі можливості, які випливають з необхідності покращення рівня економічного розвитку, розширення демократичних прав людини, та подоланням зухвалих загроз регіональній, а подекуди - і глобальній, безпеці. Триваюча глобалізація економіки та культури матиме непропорційно велике значення для подальшої трансформації цього регіону. Багато з цих країн ще досі перебувають на початкових етапах політичних та економічних змін без досвіду демократичного управління та вільного ринку. Багато з них є новоутвореними державами. Роль національної держави полягає у еволюціонуванні такими шляхами, які консервативні лідери держав вважають загрозливими. Все частіше уряди опиняються у ситуації, коли вони неспроможні вирішувати багато з нагальних потреб. Такі проблеми вимагають нового керівництва, нових інститутів та нових прикладів співпраці між державним, приватним та громадським сектором у регіоні. Інститут має як велику потребу, так і широкі можливості щодо надання допомоги діючим та майбутнім лідерам країн Євразійського регіону для подолання цих гострих проблем, і у той же час, для уникнення конфлікту та поглиблення співробітництва у цьому стратегічно важливому регіоні.

   Для того, щоб досягти успіхів у зазначений третій період, ми мусимо продовжити трансформацію Інституту. Ми застосовуватимемо методики, які підтвердили свою ефективність, уміле керівництво, посередництво, але все це з урахуванням регіональних особливостей. Ми не облишимо спробу стати двомовною організацією, в якій російська та англійська мови використовуються у поточній діяльності та у публікаціях науково-аналітичних матеріалів . Головна увага буде зосереджена на довгострокових проектах з визначення, колективної роботи та підготовки керівників "наступної генерації". Ми використовуватимемо власні ресурси (у вигляді персоналу та організації мереж) у вирішенні питань, пов'язаних з енергетикою та ісламськими країнами, водночас з розширенням нашої мережі експертів по Азії. Ми створимо у цьому регіоні центри, початок яким поклало відкриттям нашого Центру у Москві у 1998 р. Ми очікуємо, що через 3-5 років у кількох областях Росії наші співробітники працюватимуть на умовах повного робочого дня по програмі посилення федералізму у Росії, а також очікуємо відкриття офісу у Центральній Азії, швидше за все - у Казахстані.

   Рада та персонал Інституту, за фінансової та інтелектуальної підтримки великої кількості наших друзів, протягом сімнадцяти років направляли значні зусилля на забезпеченням цілісності, динамічності та впливовості організації. Незважаючи на швидкі зміни, які відбуваються у світі, та багаточисельні завдання, які викликають трансформацію Інституту, протягом усього цього часу наша мета залишалася незмінною. Вона - чітка і проста для розуміння: допомога у створенні світу з вищим рівнем життя та безпеки, у якому б забезпечувалася реалізація універсальних прав і можливостей людини.